Від зустрічі з цими дітьми, я була дуже вражена. Всі ці діти потребують фізичної та моральної підтримки. Ці діти самостійно можуть ходити, в іх очах завжди сум, але поспілкувавшись з ними, я зрозуміла, що вони такі ж люди, як і ми. Вони цікаві співрозмовники, деякі з них вільно володіють комп’ютером.

Кацам К.

24-МС група


Побачивши таких дітей в мене з’явилась тривога, жалість і страх, що сказати? Як їх підтримати? Але пізніше ці відчуття пройшли. Коли я почала з ними розмовляти я дізналася, що багато з них навчається, деякі з них здобувають вищу освіту, працюють на комп’ютері.

Дуже шкода таких дітей, задаєш питання собі: «хто в цьому винний?» лікарі, батьки чи матінка природа? Але діти про це не думають і вони молодці, не впадають у відчай, намагаються йти разом з повноцінними дітьми в ногу, не зважаючи на свої фізичні вади. Ця зустріч виявилась для мене дуже приємною і корисною. Я ще раз зрозуміла, яка необхідна для мене і важлива для суспільства професія медична сестра.

Смаль Єва

24-МС група


Коли ми їхали до ботанічного саду ми знали кого там побачимо, але ще не знали, як будемо себе вести . Щодо мене, то я спочатку розгубилася, але потім зрозуміла, що цим дітям потрібна допомога, адже вони такі самі люди, як і всі, просто їхнє життя зруйнувала ця страшна хвороба. Деяким дітям було навіть тяжко говорити, а в деяких на обличчі та очах був сум, ажде вони не можуть вести активний спосіб життя. Я вважаю, що нехай це була маленька і коротка прогулянка ботанічним садом, але цим людям стало легше на душі, вони поспілкувались з іншими дітьми, які намагалися подарувати їм частинку свого тепла і радості. На мою думку, для таких дітей потрібно робите все, аби вони не так гірко відчували свою неповноцінність.

Кваско Катя

24-МС група.


Мої перші враження від цієї зустрічі, це розгубленість, страх, мені стало дуже шкода цих дітей, хоч вони талановиті й обдаровані діти, деякі з них не можуть ходити, але вони можуть вчитися співати. Ми ходили на екскурсію по ботанічному саду, нам дуже сподобалось. Не зважаючи на фізичні вади, вони мають і хочуть жити.Ці люди обмежені в спілкуванні, тому вони потребують нашої підтримки і уваги. Після екскурсії по ботанічному саду ми з ними прощалися. Ця зустріч залишиться в моєму серці назавжди.

Золотарева Тетяна

24-МС група


Коли я дивилась на таких дітей, то особливо боляче стає не лише за те, що вони позбавлені можливості вести нормальний спосіб життя, а й відчувати біль їх рідних, що знаходяться з ними поряд,очі батьків сумні і наповнені болем. Погляд у деяких більш-менш оптимістичний, у деяких сповнений терпіння, а у однієї жінки наверталися сльози кожного разу,як її син не міг відповісти на запитання.

Дуже боляче дивитися на тих, хто цілком усвідомлює своє становище, обмеження в дозволі нормального жити. Бог дає стільки випробувань, скільки людина здатна витримати, але в світі дуже мало людей, які б мали таке терпіння. Перед ними є за що схилити голову.

Богданова Н.

24-МС група


Перші почуття (ще до зустрічі) – розгубленість. Як себе вести? Що робити? Як спілкуватися? Навіть страх і якийсь дискомфорт. Але на практиці ця зустріч виявилась навіть приємною. Я побачила, що ці діти тільки зовні інваліди, а в душі вони такі ж, як і звичайні люди, з такими ж думками і мріями. Більшість з них захоплюються комп’юткром, люблять малювати, читати, а найголовніше спілкуватись. До речі за словами активної учасниці організації «Особлива дитина», їм бракує спілкування з людьми. Деякі з них дуже не погано розмовляють, але зане хваткою практики у деяких з них є проблеми з діалектом. Дуже тяжко і їх батькам, тому,що такі діти потребують особливого догляду. Майже всі вони не працюють, мають невелике коло знайомих. Вони потребують суспільної ре габілітації і нашого милосердя.

Геля Інна

24-МС група


Коли я прийшов до ботанічного саду, нам сказали, що ми будемо супроводжувати дітей інвалідів,я чекав що прийдуть люди, які просто не можуть самостійно рухатись, а все останнє в них нормально, тобто нормально можуть розмовляти, писати, жити. Але коли, я в перше побачив їх, то я побачив страшну картину, це були діти які не просто не можуть ходити, але й психічно, морально, фізично відстали, і моєю першою думкою були, що це є безнадійні діти, в яких не має не тільки майбутнього, а й теперішнього. В моїх очах з’явився жаль і співчуття. Але після того, як ми з ними поспілкувалися, я змінив свою думку, ці діти не могли нормально писати, розмовляти, ходити, але їм були притаманно багато інших, дуже гарних рис, які не притаманні здоровим дітям. Вони дуже талановиті: гарно вишивають, малюють. Вони дали мені змогу зробити новий висновок: безнадійних людей не буває.

Сердюк Андрій

24-МС група


Побачити в перший раз таких людей було трошки страшно. Коли я побачила як вони страждають, мені захотілося щось для них зробити, навіть просто поговоривши з ними можна побачити усмішку на їх лицях. Після знайомства ближче я була здивована, що вони вміють писати і вишивати, деякі з них ходять на роботу. Я бажаю їм успіхів в усьому і сподіваюсь, що ми ще колись з ними побачимося.

ГрохальськаАльона

24-МС група

 

Світ в якому ми живемо не досконалий. Багато хворих людей. Ця зустріч ще раз змусила задуматись про вибір професії. Досить чи душевного тепла, доброти, мужності для надання допомоги таким людям.

Дзюбенко

24-МС група


Мої перші враження від зустрічі, це страх розгубленість, страшне хвилювання. Що нам робити? Як себе поводити? Як зробити перший крок на зустріч цим людям?

Першим почали наше знайомства організатори, завдяки яким відбулася наша зустріч. Потім кожен з нас представився і мали вже деяке уявлення про їх захоплення і заняття. До вашої уваги представлено багато цікавих віршів і пісень. І ми бачили, як ці діти раділи кожному доброму слову і ласкавій усмішці. Потім в нас була дуже цікава екскурсія по ботанічному саду і кожному з нас подарували по одній прекрасній рослині. Після чого ми провели їх та назавжди зосталися друзями.

Войнеківська Інна

24-МС група